Це перше враження після справжнього
шоку – 8:1! Яким тоном тепер можна говорити про лише місячної давності
чемпіонство? Яким тепер тоном кричати на весь стадіон “Краще всіх на Україні це
команда із …”? а ми збираємось на виїздні ігри! Уявіть, панове фанати, наше
розмальоване обличчя, синьо-жовті стяги під таблом з цифрами 8:1 не на нашу
користь. Уявили? Хочете ще кудись поїхати?
Надто рано ми почали тішитись з
перемоги над “Металістом”. Настільки, що на виїзді не те, що впали обличчям в
грязюку, а просто декласувались перед, здавалось, посереднім, хоча і серйозно
фінансово підсиленим “Арсеналом”. Волиняни потішили всю Україну: в Одесі як гол
вітали кожне нове повідомлення з Києва, та й, мабуть, і на інших семи стадіонах люди тішились не менше. Не задоволеним
залишився лише Олександр Гливінський, який так і не дочекався цифри 10 біля
слова “Арсенал”.
Хлопці так грати не можна! Бо після
таких результатів зникає бажання не те що вішати на шию шарф, жовто-синю
хустку, волати на весь стадіон, підіймати хвилю, а й просто платити 3 грн. і
приходити на стадіон. І так подумає далеко не одна людина. Думаю 22 липня ми не
дочекаємось аншлагу, та це було б і не справедливо.
P.S. “Обидно! Досадно? Ну ладно,
ладно, ладно!”. У вищій лізі потрібно битися у кожній грі, тут
немає прохідних клубів. Потрібно боротися, прагнути, старатися, лиш тоді можна
зібрати повний стадіон, що буде скандувати “Волинь”, лише тоді можна перемогти.
Славік Димарчук
