А ви казали...

У день матчу "Волинь" - "Кривбас" побачив світ черговий номер газети "Спорт-кур'єр", у якому зокрема було опубліковано досить цікаве інтерв'ю з ветераном волинського футболу Петром Шмаковим (чи Шмаровим - автор умудрився одне прізвище двічі написати по різному!), який у 50-і роки грав за луцьке "Динамо". Окрім помилки у написанні прізвища мені запам'яталися слова ветерана щодо відмінності між командою його молодості та нинішньою "Волинню". Так ось, товариш Шмаков-Шмаров вважає, що тодішня команда мала значно більшу боєздатність, запал, волю до перемоги. Як на мене, заганяється трошки ветеран: або він надто високої думки про гру своїх друзів, або він сьогодні зовсім не ходить на футбол (що йому можна вибачити - таки старша людина, але нащо ж тоді таке говорити). Бо те, як грає сьогодні "Волинь" - яскравий приклад справжньої самовіддачі, коли футболісти грають не тільки заради грошей (сказав, що зовсім не заради грошей - але то вже занадто), а й для своїх прихильників. Чи скажете, що ми переграли "Шахтар" не на морально-вольових якостях? Наша команда грає в футбол, який приваблює вболівальників. І як наслідок - навіть на, здавалося, рядовий матч з "Кривбасом" зібрався майже повен стадіон. І це не зважаючи на будній день і прохолодну погоду. Футболісти ж не підвели, відігравши весь матч з надзвичайним запалом, здобувши чергову домашню перемогу. Перед грою був привід похвилюватися за результат. Перш за все через те, що криворіжці у попередніх турах не дали переграти себе чемпіону та віце-чемпіону (вже в друге цього року). Команда ще навесні отримала неофіційне звання "гроза авторитетів". Але ж ми ще тільки здобуваємо авторитет, тож не все так було страшно. По-друге - насторожувала статистика. Дуже вже важко давалися лучанам очки в іграх з "Кривбасом". А ще варто згадати, що після до цієї гри "Волинь" після кожної виграної гри обов'язково програвала. А останньою була перемога над "Карпатами", тож... Але цю закономірність порушено, ми досі не втратили жодного очка вдома, ба, навіть не пропускаємо. Такий же результат поки що тільки в "Динамо" (у четвер кияни поглумилися над "Ворсклою" 8:0 - так що не тільки ми одні такі). Сама гра принесла тільки задоволення, особливо перший тайм. Лучани грали розкуто, але грамотно. Перший гол був забитий як ніколи рано - на 19-ій хвилині, коли гарно зіграв Гончаренко. Згодом міг відзначитися Комзюк, який виходив один на один, а пізніше подібний момент вже використав Василь Сачко, який нарешті довів, що вміє грати не тільки головою. Здавалося б, за такого рахунку, а тим більше за такої гри, можна заспокоїтися. Але ще свіжа в пам'яті гра Вірменія - Україна, перипетії якої спали на думку на початку другого тайму. Криворіжці потихеньку почали перебирати ініціативу в свої руки, і хто зна, чим би це закінчилося, якби не вдала гра Нікітенка. І взагалі, Юрій провів матч просто чудово і, як на мене, анітрохи не менше Гончаренка з Сачком заслуговував нагороди кращому гравцеві гри. Натомість наприкінці матчу мали хороші нагоди господарі, але надійно грала оборона "Кривбаса". 2:0 - рахунок закономірний і приємний. Сьогодні говорять про "динамівський", "гірняцький", "галицький" характер команд. Як на мене, ще кілька таких ігор, і подумають про "волинський" характер, а суперники їхатимуть до Луцька, усвідомлюючи, що ловити їм тут нічого. А ви казали, товариш Шмаков...

Денис МАНДЗЮК.