Поїхали!..

Про 12 липня можна, не кривлячи душею, сказати, що Луцьк цього дня жив футболом. Скільки раз довелося почути вже обридле “Йдеш?..”. Десь по полудню довелося побувати біля стадіону – вже з’являлося щось подібне на черги. Мимольотом зиркнув на табло – 13 година 13 хвилин. На душі стало трошки моторошно. Вже у тролейбусі подивився на свій квиточок – № 009 801. Щасливий! Тепер трохи легше.

Правда, трибуни таки повними не були. Ніби й погода хороша, і час нормальний, та й афіш у місті вистачало – чогось таки наш люд стадіону уникає. Сподіваюся, справа ця рушить на ліпше якнайскоріше. Тим більше, дивитися зараз на наших аренах є що.

Спочатку нас привітав пан міський голова Кривицький, безапеляційно заявивши, що «Волинь» зобов’язана бути в трійці кращих. Звичайно, Антоне Федоровичу, ми й не сумніваємося. Перше місце, до речі, також у трійку входить. Далі було виконання гімну (супер-пупер-нікудишнє), чомусь ніхто не здогадався запропонувати капітанам команд підняти прапор України на щоглу. Забулися про таку традицію, шановні… Майте на увазі!

Чим здивував «Металіст»? Перш за все своїми фанами, які таки приїхали до нас за добру тисячу (якщо бути зовсім точним, за 896) кілометрів через пів-України та жахливу спеку. Поспілкувався з ними у перерві – нічого такі фани. Клялися, що так їх їздить по півсотні, просто Луцьк далеко дуже (прогадали засновники міста). Загалом семеро хлопців + одна дівчина вели себе добре, багато не пили, сильно не матюкалися, морд майже нікому не били (ну був один інцидентик, але для вищої ліги то – звична справа).

Чим здивувала «Волинь»? Мабуть, найбільше своєю новою червоно-чорною формою («Мілан» у прольоті!). Тепер видно, що хлопці з самої що не є Бандерівщини! Нова форма чудово гармоніює з таким же червоно-чорним табло і контрастує з смарагдовим газоном і синьо-жовтими трибунами.

 Ну, а якщо серйозно, то найбільшої несподіванкою для прихильників луцької команди стали її новачки. Якщо про азербайджанців я вже встиг почути до гри, то поява Романа Толочка стала дійсно наднесподіванкою.

Суперники були гідні один одного. Цю трохи штамповану фразу, думаю, цілком справедливо можна вжити, розповідаючи про даний матч. Обидві команди хотіли реабілітуватися за поразки в першому турі, але лучани, мабуть, хотіли більше, от і перемогли. «Металіст» також міг, але не судилося… І Богу дякувати!

Наші виглядали цілком достойно на фоні суперника, який цього сезону ледь не влетів до єврокубків. Просто молодець Юра Нікітенко – брав усе, що міг. Олег Іванович Федюков відвертих ляпів не робив, сам пробував організовуавти атаки. Трошки почув на свою адресу матюків Вася Сачко, але ж з таких позицій ну просто мусово забивати. А новачки – просто молодці. Алієв після гола побіг цілувати Кварцяного – звичай у них такий у горах. Роман Толочко, також горянин (ще рік тому був капітаном львівських «Карпат»), після свого відмінного штрафного зробив те ж.

На жаль, вже не побачимо ми у команди багатьох досить симпатичних виконавців. Володя Гапон сидів просто таки біля мене й на всі сторони вихваляв гру своєї вчорашньої команди. Зник з «Волині» і Дмитро Топчієв. Шкода, але тренерам таки видніше.

Відбулася у нас нарешті й післяматчова прес-конференція. Вища ліга все ж! Оскільки нормального приміщення для цього не знайшлося, пожертвував свій кабінетик директор стадіону. В тісноті, та не в образі. Михайло Фоменко сказав, що сьогодні ми побачили команду, якій не потрібен тренер (це він про свій «Металіст»), дуже скоро вибачився й пішов геть. Віталій Кварцяний, залишившись один на один зі «своїми», зауважив, що наші журналісти просто не вміють спілкуватися з заслуженими тренерами України (це він про Фоменка) – любить наш тренер подискутувати з мас-медіями. А потім сказав, що результат він передбачив ще до матчу, і взагалі він 70 % результатів вгадує. Вже й дружина скаржиться, і футболісти невдоволені… Цікавий феномен, так букмекерством серйозно зайнятися – мільйонером скоро станеш. 

Тепер граємо з «Арсеналом». На жаль, поки що не лондонським, а тим, що ЦСКА. Інформації про суперника у наших тренерів наддостатньо, все решта – справа техніки. Вперед, «Волинь»!